Микола Данилюк: «У 90 років приємно відчувати увагу і підтримку ближніх»
Його будинок стоїть біля самої школи. Голосний дзвінок щодня сповіщає про закінчення чергового уроку, галас дітвори нагадує про найкращу пору життя. 38 років Микола Савович Данилюк присвятив педагогічній роботі в Шацькій середній школі – працював учителем фізкультури та трудового навчання, очолював методоб’єднання вчителів трудового навчання тоді ще Любомльського району, вів гурток з ракетомоделювання, на якому разом із дітьми виготовляв технічні диво-вироби. Особисте життя складалося непросто – Миколу Савовича спіткала доля остарбайтера, він пережив війну, багаторічну службу в армії, хворобу, яка відібрала в нього здатність ходити, оплакав втрату найрідніших людей. Утім, щоразу знаходив у собі сили жити, працювати, радіти кожному прийдешньому дню. 18 грудня Миколі Савовичу виповнилося 90 років. За цей час багато життєвих подій стерлося з пам’яті ветерана, та незмінними лишилися його щира усмішка, добрий погляд і безмежна любов до ближнього.
Більше, як півстоліття Миколу Данилюка пов’язують дружні стосунки з колегою по роботі – багаторічним учителем фізкультури Шацької школи Василем Семенюком. 90-літньому ювіляру важко розмовляти, тому саме Василь Маркович підтримував нашу розмову, уточняв біографічні дані колеги, ділився спогадами про спільні роки вчителювання. Микола Савович народився в с. Вілиця. Коли був підлітком, у його село прийшла війна. Фашисти забирали на роботу в Німеччину всю працездатну молодь. Хотіли забрати старшу сестру, та батько відправив замість неї Миколу – мовляв, він малий, то його швидко повернуть додому. Не повернули, і хлопець змушений був до самої перемоги працювати на німця. Що саме робив – не дуже пам’ятає, знає лише, що це була сільськогосподарська праця. Остарбайтерство і врятувало його від смерті, бо через деякий час після від’їзду Миколи його рідне село спалили фашисти. Загинули батьки, сестра, живим лишився тільки брат, що в час каральної акції пас корів.
Радянські військові, які ввійшли в Німеччину після капітуляції нацистів, спершу наказали Миколі Данилюку їхати додому в Україну, а згодом змінили свою думку і забрали його в армію. Фронтові дороги привели Миколу Савовича до Австрії, Угорщини, Чехословаччини. Нелегкий то був період, бо постійно ризикував своїм життям і навіть отримав поранення в руку, коли визволяв полонених. Ще два роки служби в звільненій від фашистів Україні – і в 1950-му Микола Данилюк приїхав до Шацька, де саме проживав його брат, єдина на той час рідна душа. Пошуки роботи увінчалися успіхом – демобілізованого бійця взяли в школу учителем фізвиховання. Далі було заочне навчання, здобуття диплому педагога і початок насиченого шкільного життя. Микола Савович одружився з Єфросинією Леонтіївною, вчителем історії, в подружжя народилося двоє синів: Володимир і Віктор. У школі вчителя-професіонала любили і поважали. Його уроки були справжнім святом для школярів – кожен працював за особистим станком, мав набір інструментів. Микола Данилюк часто повторював: «Треба дітям дати роботу!», тому часто залишався в майстерні після уроків і до глибокої ночі робив заготовки для наступних занять. А ще педагог із золотими руками вів гурток ракетомоделювання, на якому привчав дітей до творчості, допомагав віднайти справу до душі, знайомив з досягненнями сучасної науки і техніки. Учні виготовляли на гуртку ракети, без урочистого запуску яких у небо не обходилося в Шацьку жодне державне свято. Майстрували з дерева літаки, кораблі, інші диво-вироби, які захищали честь школи на численних виставках і конкурсах. Арсенал грамот і державних відзнак, авторитет і визнання серед колег – підтвердження плідних років роботи Миколи Савовича в школі.
Нині вже немає в живих дружини Єфросинії і двох синів. З другою дружиною Марією Андріївною мають доньку Руслану, яка вчителює в одному з сіл Старовижівщини. Троє внуків – велика радість ювіляра. На пенсії Микола Савович залишився таким же активним та енергійним, як у молодості, підтримує дружні стосунки з колегами-вчителями, бере участь у роботі районної ради ветеранів, співпрацює з рідною школою та Шацьким БДЮТ.
Василь Маркович Семенюк – давній друг Миколи Савовича – постійно підтримує свого старшого за віком колегу. У 2000-му Микола Данилюк пережив ще один важкий період свого життя – травму ноги, в результаті якої перестав ходити і втратив надію на одужання. Лише завдяки підтримці Василя Марковича і його наполегливості ветеран проявив силу волі і поступово, за допомогою фізичних вправ, став на ноги. З тих пір ювіляр кожен день розпочинає з 15-хвилинної ранкової зарядки, яка допомагає йому триматися в формі.
– Так от я дожив до свого 90-річчя. Дякую всім, хто мені допомагає: доньці, внукам, учням та вчителям Шацької школи, ветеранам. Не забуває і влада району. Приємно відчувати, що про тебе пам’ятають, приділяють увагу, турбуються. Ще б пожити років 2-3, – підсумовує сказане Микола Савович.
Ні, щонайменше живіть до ста літ, шановний ювіляре! Пожинайте плоди своєї вчительської праці, розповідайте молодому поколінню про війну, радійте приходу гостей, приїзду доньки і внуків. Ваше життя – приклад мужності, витривалості, доброти, професійності, ваше слово – мудре і повчальне, досвід – неоціненний. Міцного здоров’я, спокою і миру, наснаги жити і радіти кожному прийдешньому дню!
Мирослава ЦЮП’ЯХ. Газета "Шацький край" № 51 від 2015-12-19
Ветеран фізкультурного руху Шацька
УНІКАЛЬНІ УРОКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ, які проводив учитель ЗОШ І-ІІІ ст. смт ШацькВасиль Семенюк (на фото), лишили незабутній слід у житті учнів. Адже виховали сильних особистостей, пов’язали їхній професійний вибір із фізкультурою. Не стираються з пам’яті (до речі, я теж учениця Василя Марковича) його цікаві уроки, ходіння взимку на лижах, заліки з плавання на озері, щорічна першість школи з баскетболу.
Родом Василь Маркович із села Самійличі Шацького району. Мрія здобути освіту в Київському гірничому технікумі не збулася. «Рано ще тобі, синку, під землю», – батьковий вердикт повністю змінив плани сина. Василь подав документи у Володимир-Волинське педучилище. Атестат відмінника гарантував хлопцеві вступ без екзаменів. Та через вроджений порок серця приймальна комісія не хотіла зараховувати його до педучилища. Хлопець розплакався. Порадившись, члени комісії вирішили ризикнути. Тож прийняли здібного юнака на навчання умовно на півроку. Вони не прогадали. Через шість місяців медичний огляд не зафіксував вродженої вади серця! Окрилений цією новиною, Василь за роки навчання зарекомендував себе найкращим гімнастом і акробатом як у стінах педучилища, так і на щорічних обласних і республіканських змаганнях.
А 1957 року шацька школа отримала молодого дипломованого фізкультурника-ентузіаста. Пропрацювавши рік, Василь Маркович побудував баскетбольний майданчик і бігову доріжку. На змаганнях у Києві, Харкові, Рівному, Луцьку та районних центрах Волині шацькі школярі гідно представляли навчальний заклад. Стараннями вимогливого вчителя фізкультури троє його випускників стали майстрами спорту. За підрахунками Василя Марковича, понад 100 випускників школи обрали спеціальність учителя фізкультури.
Днями Василь Семенюк відсвяткував 75-річний ювілей. До численних привітань рідних і друзів теплі слова вдячності приєднують і його учні.
Ігор Верчук, майстер спорту України міжнародного класу, директор Ковельської СДЮШОР «Ніка-Сільмаш»:
– Василь Маркович Семенюк – людина невичерпної енергії та самовідданого служіння громаді. Якщо про когось можна сказати, що серце віддане спорту, то це про Василя Марковича.
Микола Оніщук, директор ЗОШ І-ІІ ст. с. Смоляри Світязькі:
– Ще зі школи хотів бути схожим на Василя Марковича, тому й пішов вчитися на фізкультурний факультет. Я досить довго викладаю у школі фізичне виховання, проте при нагоді завжди біжу до свого вчителя за порадами. Коли готувався до проведення конкурсних уроків, звертався до педагога по допомогу. У результаті зайняв друге місце в області.
Ананій Романович, перший майстер спорту у Волинській області з веслування, тренер Луцької СДЮШОР «Олімп»:
– З цим учителем легко досягали успіху та підкорювали спортивні вершини. Неодноразово наша шкільна збірна займала призові місця на районних та обласних змаганнях із підтягування, плавання тощо.
Віктор Голубєв, викладач фізичного виховання Шацького лісового коледжу:
– Завжди пам’ятаю слова свого вчителя та ідейного наставника Василя Семенюка: «Ніколи не сходь із дистанції, впевнено та цілеспрямовано йди до мети». Вони допомагають долати перешкоди та рухатись уперед. З ювілеєм вас, учителю!
Мирослава ЦЮП’ЯХ. Газета "Слово Волині" №21 23.05.2013
Догори