• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Про школу
• Мудрі наставники

Хімію треба знати, щоб... не хворіти

На Покрову Вірі Миколаївні Романюк, УЧИТЕЛЮ ХІМІЇ ЗОШ І-ІІІ ст. селища Шацьк,виповнилося 55 років. Аж 37 із них вона присвятила педагогічній роботі.

Життя складалося так, що ще в юному віці Віра Романюк зрозуміла: робота вчителя – це її покликання. Закінчивши на відмінно 8-річну школу в рідному селі Нудиже Любомльського району, навчалася у Володимир-Волинському педучилищі, потім у Львівському державному університеті імені Івана Франка на хіміко-біологічному факультеті. Працювала директором початкової школи в селі Плоске, вихователем у Шацькому дитсадку, в школі села Піща. З 1978 року – педагог Шацької школи. Там довелося скуштувати різного смаку вчительського хліба, бо працювала піонервожатою, вчителем музики, образотворчого мистецтва, вихователем інтернату, групи продовженого дня. І вже от 19 років, як викладає хімію. У розмові з Вірою Миколаївною зрозуміла, що вона не лише висококваліфікований і досвідчений учитель, а й людина, що дивує силою духу, задатками лідера й неймовірною енергією. Недаремно аж 14 років вона була директором ЗОШ І-ІІІ ст. смт Шацьк.

– Робота тоді забирала в мене весь час: контроль за навчальним процесом, покращення матеріально-технічної бази школи, вирішення безлічі дрібних організаторських та господарських питань… Я відчула, що втрачаю найцінніше – можливість рости та самовдосконалюватися як учитель, – згадує Віра Романюк.

Про те, що вирішила піти з директорської посади в 2008 році, не шкодує. Нині 19 років викладає в навчальному закладі хімію. Це предмет, вивчення якого є особливо актуальним у наш час.

І головне, що діти прислухаються до слів учителя, з інтересом сприймають кожен новий матеріал, самостійно знаходять приклади зв’язку сьогодення з надбанням хімічної науки. Навіть семикласники, де Віра Миколаївна є класним керівником, уже навчилися розшифровувати коди з позначками Е на упаковках шкідливих чипсів та сухариків і, що найприємніше для вчителя – їхньої турботливої другої мами – менше їх споживати. Серед старшокласників є група учнів із профільним вивченням хімії. Їх учителька готує до вступу переважно в медичні заклади. Тих випускників школи, кого Віра Миколаївна надихнула на здобуття пов’язаного з предметом хімії фаху, вже понад 15. Третій рік поспіль учні досвідченого та висококваліфікованого вчителя займають призові місця на обласних олімпіадах із хімії. Ці та інші успіхи не лишаються непоміченими ні районним, ні обласним освітянським керівництвом, тому в арсеналі Віри Романюк – чимало заслужених нагород.

…Під час розмови Віра Миколаївна так захопилася розповіддю про шкільні будні, що про життєвий ювілей уже й не згадувала. Так, для неї жодні емоції не зрівняються з тими, які дарує улюблена робота. Сімейне життя давно увійшло в стабільно-спокійне русло. Дві доньки, яких виховали разом із чоловіком Миколою Адамовичем, вже дорослі. Як і мама, вони педагоги: Наталія працює в Шацькому лісовому коледжі, Леся – в ЗОШ І-ІІІ ст. смт Шацьк. Тішить своїми успіхами в школі і внучок – п’ятикласник Владик. Свій 55-ий день народження ювілярка відзначила трохи незвично: вона пішла на службу Божу в храм, де замовила подячний молебень. За сім’ю, що повсякчас її підтримує; за учнів і чудових колег-учителів; за літа, прожиті недаремно; за те, що гордо зветься Вчителем.

Мирослава ЦЮП’ЯХ. Газета "Слово Волині" №31 01.11.2012

Катерина Редько написала підручник із географії рідного краю

Катерина Михайлівна Редько, корінна шачанка, ще в дитинстві зрозуміла, що її покликання - педагогічна діяльність. "З учнями працювала 25 років, з учителями - дев'ятий, - так лаконічно описує жінка свою трудову кар'єру.

- Пам'ятаю, ще в початкових класах я на перервах збирала біля себе дітей, щось їм розповідала повчальним тоном, уявляючи себе вчителькою. А коли в 4 класі мені довіряли перевіряти учнівські зошити, щастю не було меж! - з усмішкою пригадує педагог.

Після закінчення школи продовжила здобувати освіту в Луцькому педучилищі ім. Я. Галана, згодом - у Луцькому педінтитуті ім. Л. Українки на природничо-географічному факультеті. З 1980 року Катерина Михайлівна працювала в Шацькій середній школі. Коли в шкільну програму ввели новий предмет із вивчення географії рідного краю, то Катерина Михайлівна написала підручник для 5 класу "Географія рідного краю. Шацький район" з пізнавальною і корисною інформацією, численими фотографіями та навіть віршами. Впродовж певного часу, до змін у шкільній програмі, підручник використовували на уроках учителі географії всього району.

За плечима в пелагога - два учнівські випуски. Третій уже не довелося вивести в дорослий світ, бо життя внесло свої корективи в професійну діяльність. Катерину Михайлівну обрали головою Шацької районної ради профспілки працівників освіти і науки.

Зараз Катерина Редько працює з 29-ма профспілковими первинними організаціями, до яких належать 823 освітяни. Катерина Михайлівна розповіла, що завдяки порозумінню з владою немає заборгованості по заробітній платі, виплачують оздоровчі, грошові винагороди до Дня працівників освіти, оздоровлюють дітей у таборі "Супутник", дорослих - у санаторіях, організовують екскурсії, змагання, святкові заходи, вшановують педагогів-пенсіонерів. Доброю традицією стали міжрайонні семінари голів профспілкових комітетів з обміну досвідом.

Проте існують і такі проблеми, які вирішують як можуть. Голові районної ради профспілки болить те, що не завжди виділяють кошти на оздоровлення обслуговуючого персоналу навчальних закладів, що 18 педагогів проживають не у власному, а в найманому житлі; а 84 - щодня доїжджають до місць роботи...

Минулого року саме Катерину Михайлівну удостоїли честі разом із головою та заступником обласної профспілки представляти Волинь на шостому з'їзді федерації профспілок України, який відбувся в Києві.

Весь вільний час Катерина Михайлівна присвячує своїй маленькій внучці Богданці, мандрує з нею країною знань, знайомить із географією. Останнє заняття, до речі, дуже подобається дівчинці, вона вже може назвати всі планети, сузір'я. Напевно, росте гідний продовжувач справи бабусі!

Зі статті Мирослави ЦЮП'ЯХ. Газета "Слово Волині" № 32 08.11.2012

Тамара Мазурок: «Всі діти добрі, от тільки кожне наступне покоління учнів є жвавішим за попереднє»

Не лише професійне свято, а й день народження святкує осінніми днями Тамара Володими­рівна Мазурок. Більше чверті століття вона віддала учительській справі в Шацькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Вчитель географії та біології, класний керівник, шкільний пси­хо­лог, вона завжди енергійна, усміхнена. Попри всі негаразди життя, Тамара Володимирівна уже 5 випусків школярів (з них 2 неповних) відпустила з-під сво­го крила. «Навчилася, – ка­же, – залишати за порогом шко­ли усе, що в мене відбувається вдома. Діти не винні в моїх проб­­ле­мах».

Без перебільшень, ніколи не чула, щоб хтось із учнів жалівся на цю учительку. Всі люблять, всі з приємністю згадують шкіль­ні роки. Дуже добре пам’ятаю своє навчання в школі. Тамара Володимирівна з мудрістю вмі­ла розв’язати конфлікти між учня­ми як психолог, зацікавити своїм предметом як вчитель і зорганізувати як класний керів­ник. До сьогодні пам’ятаю остан­ні виховні години в 11 класі, тоді наша «класна мама» говорила нам: «Що б не ста­лося, завжди залишайтеся людьми».

Розпитую про життя. «Зви­чай­не в мене життя, нічого осо­б­ливого, – усміхається. – Піс­­ля школи (випуск 1982 року) навчалася в професійно-тех­нічному будівельному училищі №2 м. Луцьк, через рік всту­пила до Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Укра­їнки на природничо-ге­о­гра­фічний факультет, який закінчила в 1988 році. Піз­ніше (1989 рік) пішла працю­вати в школу і досі тут». В 1992 році молода вчителька, попри те, що був тоді вже ма­ленький синочок Сергій, здобу­ла другу ви­щу освіту за спеці­альностю «Ви­к­ладач спеці­а­льних дис­цип­лін практичної пси­­хології». Каже, що основним напрям­ком роботи вважає пси­­хологію, це ближче до душі. На моє за­питання про тепе­рішніх нес­лу­х­няних дітей лише усміх­ну­лася: «Ні, всі діти добрі, лише кожне наступне покоління учнів є жвавішим за попереднє».

Вчителька згадує своїх ви­пус­кників зі сльозами на очах: «Зразу вони при­ходять ма­ле­нь­кими, незібраними: той того вщипнув, стукнув… А по­тім до­рослішають, ста­ють сер­йозними і ось тільки звикнеш до них – йдуть в доросле жит­тя…».

Сьогодні під керівництвом Та­мари Володимирівни – новий клас. Класна мама і пси­холог не старішає. Все та ж усміш­ка і безліч запитань про те, як справи, як життя. Уже й мале­нька онучка в неї під­рос­тає…

Від імені усіх учнів хочеться побажати Тамарі Володимирівні залишатися ще надовго такою ене­ргійною.

Багато хороших слів можна сказати вчителю, багато подарувати квітів… Але це все ніколи не ком­пенсує сил, вкла­де­них в майбутнє кожної ди­тини. Низький уклін вам, вчи­телі! Нехай Господь дає вам всім сили і снаги!

Колишня учениця ЗОШ І-ІІІ ст.смт Шацьк Ірина ХВИСЮЧИК

Оксана Данилюк: «Учитель – це не тільки наставник, а й психолог, філософ, митець. Він має це все у собі поєднувати»

З учителя починається шлях кожної людини у світ науки, пізнання та й просто – освіти. Без якої – нікуди. Адже саме з учитель є для кожної людини першовідкривачем, наставником та другом. У численному колективі педагогів Шацької школи-гімназії майже 24 роки працює Данилюк Оксана Михайлівна, вчителька української мови та літератури. ЇЇ учні є постійними учасниками та призерами різноманітних конкурсів та олімпіад як районного, так і обласного рівнів.

- Оксано Михайлівно, перше запитання про те, чому саме професію вчителя вирішили обрати та й ще такий складний напрямок, як українська філологія?

- Бути учителем – це мрія дитинства. В наш час всі дівчата хотіли стати або вчителями, або лікарями. Чому українська мова та література? Так сталося, що на такий крок підштовхнула мене однокласниця. В той час була модною російська мова, її багато вчили, виділяли більше годин у школах на її вивчення. Але коли вже готувалися вступати до інституту, запитали себе: а чому російська мова, а не українська? Подумалося, а й справді. І вирішила, що це буде українська. Так я стала українським філологом.

Окрім того, в дитинстві дуже любила читати книги, хоч на відмінно опановувала в школі всі предмети. Але більш тяжіла до мови та літератури.

- Яка книга найбільше запам’яталася з дитинства?

- Читала дуже багато. Але з дитинства запам’яталася книга Тараса Шевченка. Коли ми, першокласники, уже навчилися читати, і вчителька сказала, що нам можна йти у бібліотеку і брати книги, щоб читати, то як зараз пам’ятаю ту таку велику книжечку, вірші Шевченка «Тече вода з-під явора, яром на долину…». І так ті слова не складалися в ті речення… Але чомусь ця книга найбільше запам’яталася. Вже в дорослому віці відкрила для себе значно більший обсяг літератури та серйозні твори, бо у школі нас все таки обмежували програмою. А вже інститутська програма відкрила ще більші обрії, побачила, наскільки багата і розмаїта наша література.

- Яких авторів найбільше любите читати?

- Більше люблю класиків. Улюблений письменник – Іван Нечуй-Левицький. Франко назвав його «артистом зору», «всевидячим оком України». Я погоджуюсь з цим: читаєш Нечуя-Левицького і бачиш сьогоденне життя. Мабуть, воно так буде вічно, поки буде існувати людство.

- А з сучасних кого читаєте?

- Читаю узагалі багато кого. Треба йти в ногу з часом, бо якщо діти називають твори сучасних письменників, а я їх не читала, то таки трохи соромно. Хоч усього фізично теж не можна прочитати. Діти надихають, заставляють учителя не відставати, йти в ногу з часом.

Хто мені найбільш цікавий? Дарина Корній, популярна тепер Світлана Талан. Володимир Лис – поза конкуренцією. Коли його «есеї» читаю на уроках -- діти сидять і уважно слухають. Видно, що твори, думки волинського письменника не байдужі для дитячої душі. І не треба ні коментарів, ні слів… Люблю програмові твори, які заставляють мислити, думати. Узагалі проблеми сучасного суспільства – дуже складні, і змушують переосмислювати багато чого, дивитись на деякі речі іншими очима. А після того хочеться розслабитись і почитати щось для душі.

- Що для Вас означає бути вчителем в сучасній українській школі?

- Бути вчителем (замислюється – авт.) Думаю, це насамперед, бути другом учня. Якщо ти будеш другом дітям, то вони тебе і любитимуть, і поважатимуть, то і вчитель навчить дітей того, що знає сам. Якщо тебе не сприйматимуть як людину, то хоч як вчитель змушував дітей вчитися, навряд чи вони сприйматимуть матеріал. На взаєморозумінні і любові мають будуватись стосунки вчителя та учнів.

- Якби Вам запропонували змінити професію, погодилися б?

-Не знаю… Якщо виникають труднощі, як і у кожній професії, втомлена від роботи (і таке буває!), то просто хочеться кинути все і відпочити. Змінити професію – ні. Професія вчителя – хороша, тільки, як і в кожній, буває багато труднощів, що додають тої гірчинки, того полину до професії.

- Були розчарування?

- Були, чому ж ні. Коли не вдавалося виконати те, що запланувала, що поставила собі за мету, коли важко було знайти контакт з учнями. Це звичайний робочий процес. Були думки про те, що щось неправильно, можливо, час щось змінити… Учитель – це не тільки наставник, а й психолог, філософ, митець. Він має це все у собі поєднувати. Інакше це буде робот, який виконує свою роботу.

- Чого Вас вчать діти?

- Жити. Вони вчать жити. Я навіть скажу, що переконання, які мала на початку педагогічної діяльності, згодом змінила. Діти навчили, що так не можна, що життя не стоїть на місці. І якщо раніше для мене дещо було категорично неприйнятним, то тепер я багато чого зрозуміла. Вчать як власні діти, так і школярі.

- В житті кожного педагога є багато кумедних випадків. Що Вам найбільше запам’яталося?

- Різні були чудеса. Був клас, коли щоразу, готуючись до уроку, писала на дошці вислови письменників. І чи не кожного уроку діти вказували, що я зробила помилку. Подивлюся – і справді. Допоки не зрозуміла, що діти непомітно на дошці «підправляли» И на А чи інші букви.

- Що вважаєте своїм найбільшим своїм досягненням?

- Мабуть, найбільш радію тому, коли випускники нашої школи, яких зустрічаєш на вулиці, дякують за те, що дала хороші знання з мови, і це відзначають у коледжах та університетах, де вчаться діти. Це найбільше радує, від цього отримую задоволення. Коли дитина радіє, а ти бачиш результат своєї праці. Це і є мій ступінь досягнення.

- Ви готуєте дітей на олімпіади та конкурси районного та обласного рівнів…

- Так, наші діти брали участь у конкурсах читців, неодноразово навіть їздили на обласні етапи. Так само й олімпіади, хоч іноді й не вдавалося дітям дотягнутися до призових місць. Мали хороші результати минулого навчального року: Діана Жур зайняла на обласній олімпіаді друге, а Станіслав Кислюк – третє місце. Крім того, мої учні брали участь у конкурсах журналістики. Але результати конкурсів та олімпіад в багато чому залежать від того, наскільки дитина прагне чогось навчитися та перемогти. Це все разом дає переможців олімпіад.

Я також стараюся брати участь у конкурсах, зокрема, позакласного читання на найкращий конспект (маю відзнаку), у «Педагогічних сходинках», в якому дали грамоту ІІІ ступеня. Я вчитель вищої категорії, хоча наукових звань не прагну. Для мене найголовніше – це дати знання дітям.

Віта Шепеля, газета "Шацький край", 07.10.2018